Чому краще не починати «нове життя» з першого січня.

Наприкінці грудня, я, як і більшість із нас планую наступний рік, даю собі обіцянки дотримуватись визначеного плану та й інше. Та волею долі на моєму шляху зустрівся в цей час Андрій, випускник нашої бізнес-школи програм MBS та Executive MBA, підприємець з досвідом, грамотний управлінець та й загалом приємний чолов’яга. Він завжди в пошуку нових знань, можливостей, розвитку. У нас зайшла мова про планування і особистісний розвиток. Спробую передати коротко нашу розмову у вигляді його розповіді та його роздумів.

Отже, що він мені намагався донести із своєї філософії:

Минулого тижня, під час глибокої коучингової сесії, мені поставили просте запитання, яке зруйнувало мою звичну картину світу: "Уяви свій бізнес. Чи запустив би ти масштабний, енергозатратний проєкт, маючи на рахунку нульовий бюджет?".

«Звісно, ні, — відповів я. — Це самогубство. Це касовий розрив ще до старту».

«Тоді чому, — продовжив коуч, — ти намагаєшся запустити проєкт "Новий Я" у січні, коли твій енергетичний бюджет вичерпано груднем, зимою і темрявою?».

Ця думка стала для мене холодним душем. Роками я, як і більшість із нас, потрапляв у цю пастку календаря. Ми фетишизуємо 1 січня. Наділяємо цю дату магічними властивостями порталу, переступивши який, ми автоматично повинні стати продуктивнішими, стрункішими, багатшими та щасливішими.

Ми кидаємося в бій за цілі, коли наші батарейки показують критичні 5%. І дивуємося, чому до середини місяця знаходимо себе в стані функціональної ями, з почуттям провини та ненавистю до власної слабкості.

Але правда в тому, що слабкості немає. Є лише погана бухгалтерія власного ресурсу.

Подивіться у вікно. Природа мудріша за нас. Взимку вона не цвіте, не плодоносить і не росте. Вона спить. Вона накопичує ресурс у корінні, глибоко під землею.

Ми ж, діти цивілізації, намагаємося обманути біологічні ритми, вимагаючи від себе цвітіння посеред снігу.

Далі Андрій додав:

Після розмови я змінив стратегію. Січень для мене більше не місяць проривів. Це місяць стратегічної тиші. Це час «низької передачі». Як важка вантажівка на льоду, я не тисну на газ. Я рухаюсь повільно, дозволяючи колесам відчути зчеплення з дорогою.

Я дозволив собі розкіш не бігти. Я витрачаю цей час не на операційну метушню, а на налаштування оптики. Я запитую себе не «Скільки я хочу заробити?», а «В якому стані я хочу прожити цей рік?». Бо продуктивність — це завжди похідна від наповненості.

Ми часто плутаємо мотивацію з дисципліною, а амбіції — з гординею. Нам хочеться «все і одразу», бо его вимагає грандіозних перемог. Але справжні зміни не терплять галасу.

Я зрозумів, що мотивація — це ненадійний друг. Вона спалахує і гасне. Натомість система — це тиха любов до себе. Наприклад: замість того, щоб ставити героїчну ціль «Схуднути на 10 кг» (що є насильством волі), я обираю шлях маленьких, майже непомітних змін: просто не купувати додому цукор. Це не подвиг. Це мікроскопічне рішення, яке не потребує ресурсу, але на дистанції року змінює траєкторію життя.

Я вчуся повторно мистецтву Kaizen — безперервного покращення без надриву. Це вимагає певного філософського смирення: визнати, що ти не всесильний, що зміни потребують часу, і що шлях важливіший за фінішну стрічку.

Цього року в моєму списку цілей немає пункту «Стати кращою версією себе до лютого». Там є пункт: «Бути дбайливим до себе».

Бо рік — це не спринт. Це марафон довжиною в життя. І виграє в ньому не той, хто найшвидше зірвався зі старту, спаливши всі резерви. Виграє той, хто навчився поповнювати свій «енергетичний бюджет» і рухатися в одному ритмі зі своєю природою, а не всупереч їй.

Тож не біжи. Видихни. Твої цілі нікуди не зникнуть. А от ти у себе — один.

Після цього його монологу я замислився, дійсно ми у себе одні, але і ми потребуємо оточення яке б підтримувало нас, наші намагання, допомагало б уникати помилок і у випадку їх допущення подало б руку допомоги. Саме такі підходи ми і пропонуємо нашим слухачам програм бізнес-школи, саме таку підтримку вони надають один одному і це є найцінніше.

Усім успіхів у цьому році, знайти себе і не втратити та ще й знайти підтримку…