Це не політика: справжня причина найгостріших конфліктів у вашій команді

Уявіть собі засідання ради директорів, де обговорюють нову політику різноманітності та інклюзивності. Напруга швидко зростає. Один керівник наполягає, що «меритократія не підлягає обговоренню; найм завжди має бути сліпим до відмінностей». Інший заперечує, що «справедливість іноді вимагає відійти від чистої меритократії для досягнення вищих цілей». Третій намагається стати посередником, але кімната миттєво розколюється на два табори.

Цей сценарій виглядає як типове політичне зіткнення лівих і правих поглядів — звична картина в сучасних організаціях.

Однак дивовижний висновок останніх досліджень полягає в тому, що справжнє джерело такої поляризації — не політична ідеологія, а глибший розкол у моральній філософії. Йдеться про протистояння двох способів мислення: морального абсолютизму (сприйняття цінностей як універсальних, непорушних істин) та морального релятивізму (сприйняття цінностей як залежних від контексту).

Ця стаття розкриє кілька неочікуваних висновків із цих досліджень, які допоможуть лідерам орієнтуватися в цих прихованих розколах і перетворювати глухі кути на шляхи вперед.

1. Справжній розкол — не в політиці, а у вашому моральному компасі

Основний висновок дослідження: моральна філософія людини (абсолютистська чи релятивістська) є значно потужнішим індикатором її позиції з певних питань, ніж політична приналежність. Це стосується як лібералів, так і консерваторів. Наприклад, ліберальний абсолютист може безкомпромісно підтримувати певну кліматичну політику, тоді як консервативний абсолютист — непохитно виступати проти абортів.

Вкрай важливо розуміти, що абсолютизм — це не те саме, що екстремізм. Екстремісти можуть вимагати радикальних змін, але абсолютистів вирізняє дещо глибше: переконання, що певні моральні принципи мають застосовуватися послідовно і без винятків.

Лідери часто помилково діагностують це як політичну проблему, а отже, намагаються вирішити не ту проблему.

Ця фундаментальна помилка в діагнозі призводить до того, що вони використовують неправильні інструменти, наприклад, намагаються засипати розмову даними — тактика, яка часто має ефект бумеранга.

Наше дослідження показує, що саме ця прихована лінія розлому між моральним абсолютизмом і моральним релятивізмом часто є справжнім рушієм поляризації в сучасному суспільстві.

2. Більше фактів та даних можуть лише погіршити ситуацію

Це може здатися контрінтуїтивним, але спроби переконати морального абсолютиста за допомогою додаткових доказів чи раціональних аргументів можуть мати зворотний ефект. Поширена, але помилкова думка полягає в тому, що якщо ви просто сформулюєте ініціативу правильною моральною мовою або надасте достатньо даних, співробітники погодяться. Дослідження показують, що це небезпечне спрощення.

Коли людина сприймає питання крізь призму абсолютних цінностей, воно стає частиною її ідентичності. Тому будь-який аргумент проти її позиції сприймається не як логічний довід, а як особиста атака. Замість того, щоб пом'якшити свою позицію, людина лише сильніше в ній утвердиться. На відміну від них, моральні релятивісти з більшою ймовірністю змінять думку під впливом нової інформації, оскільки вони сприймають цінності як залежні від контексту.

Це критично важливе розуміння для лідерів: поширена стратегія «виграти» суперечку за допомогою даних приречена на провал, коли стикаєшся з ціннісною, абсолютистською позицією.

Навіть коли лідери апелюють до правильної цінності, якщо співробітник ставиться до цієї цінності як до абсолютної, спроби переконання зазнають невдачі. Гірше того, надання більшої кількості доказів або фактів проти позиції абсолютиста може мати зворотний ефект, посилюючи, а не пом'якшуючи його опір.

3. Мова співрозмовника — це ваш діагностичний інструмент

Здатність лідера розшифровувати моральну мову своєї команди — це ключова, хоча й часто недооцінена, стратегічна перевага. Ви можете визначити тип морального мислення людини, уважно слухаючи її мову.

Ось прості мовні маркери:

• Абсолютисти говорять мовою принципів: «завжди», «ніколи», «не підлягає обговоренню».

• Релятивісти підкреслюють контекст і нюанси: «це залежить від ситуації», «нам потрібно знайти баланс», «цей випадок інший».

  
  

Розуміння цих сигналів дає набагато більше, ніж просто класифікацію. Абсолютистська мова сигналізує вам, що будь-яка спроба переговорів буде сприйнята як зрада. Натомість релятивістська мова вказує на відкритість до компромісів.

Раннє розпізнавання цих сигналів допомагає лідерам передбачити можливий глухий кут і не витрачати енергію на неефективні тактики переконання.

4. Змістіть фокус із «Хто правий?» на «Як ми будемо ухвалювати рішення?»

Рекомендоване рішення: замість того, щоб сперечатися по суті питання, лідерам варто зосередитися на створенні чіткого та справедливого процесу ухвалення рішення. Дослідження рекомендують так званий «процес подвійної поваги», побудований на двох ключових компонентах:

• Встановіть «червоні лінії»: Чітко визначте непорушні принципи, які не будуть порушені. Це дає абсолютистам впевненість, що їхні ключові цінності поважають.

• Дослідіть компроміси та варіанти: Створіть простір для обговорення різних шляхів досягнення мети та аналізу компромісів. Це відповідає потребам релятивістів у гнучкості та врахуванні контексту.

  
  

Наприклад, під час дебатів про сталий розвиток це означає взяти на себе зобов'язання щодо непорушної базової лінії (наприклад, ніколи не порушувати екологічні стандарти), щоб задовольнити абсолютистів, і водночас дозволити гнучкість щодо термінів або масштабу добровільних ініціатив, щоб врахувати позицію релятивістів.

Такий підхід, орієнтований на процес, підвищує рівень згоди, оскільки люди з більшою ймовірністю приймуть результат, якщо вважають, що процес ухвалення рішення був справедливим і враховував їхні цінності.

Ключ до вирішення глибоких конфліктів полягає не в тому, щоб змінити політичні погляди людей. Він у тому, щоб зрозуміти їхній стиль морального мислення та навчитися з ним працювати.

Розуміння цього прихованого розколу звільняє лідерів від хибного вибору між «перемогою» однієї сторони та бездіяльністю. Справжня співпраця вимагає навігації у спектрі між жорсткістю та гнучкістю морального мислення. Лідери, які опанують цю навичку, зможуть просувати ініціативи там, де інші зайшли в глухий кут, і об'єднувати команди, попри приховані моральні розбіжності.

Наступного разу, коли ви зіткнетеся з глухим кутом у дискусії, яке одне питання ви можете поставити, щоб змістити розмову від того, хто правий, до того, як ви можете рухатися вперед разом?